Творча скарбничка педагогів
Як і кожен населений пункт, село Раково Перечинського району, Закарпатської області має свою біографію, свою хронологію, свою історію.
На північно-східному схилі гори Маковиці, у Тур'янській долині, розкинулося невеличке село Раково. Воно зручно розташоване: на сході межує з селом Тур'я-Пасіка,назаході-Тур'я-Реметою. З усіх боків село оточують такі гори: Магура на півночі, Маковиця і Пікуй на півдні з переважно буковим покриттям. Розташоване село в долині річки Турї.
Раково лежить в 14 км на захід від районного центру м. Перечин. Капи саме виникло Раково точно не відомо.
Перша письмова згадка про Раково появляється в 1567 році, коли кілька господарств села були оподатковані. Тоді село належало Невицькій замковій домінії Дру гетів.
Про походження назви села існують дві загадкові версії. За першою версією, назва пішла від того, шоу водах (потічках) натеригорії нашого села водилося багато раків. В письмових джерелах воно значиться під назвою "RAKOVO".
Друга версія про походження назви села розповідає, що навколишні землі на околицях Ракова належали князеві на прізвисько Рак, який в той час ними володів. І коли через село проїжджали люди, то запитували: "Чиє це володіння?", а селяни, які тут в той час жили відповідали: "Ракове". Звідси і походить назва села Раково.
У І 567 році в Ракові було оподатковано 2 господарства, що володіли цілим наділом, тобто по половині наділу. В останній чверті XVI ст. в село переселилося Юнових родин. В 1599 році в Ракові господарювало 14 селянських
(кріпацьких) родин. Важкі роки кінця XVII початку XVIII ст. спричинили скорочення жителів на 1/3. В1715 роців селі опубліковано лише 9 селянських (кріпацьких) господарств.
У давнину наші предки селилися родами. Хата від хати була далеко. Приблизно було 10-12 хат. Біля батькової хати селилися сини, і так утворювався рід. Назву "гуштак" отримував від старійшини роду, або від топонімічної назви тої місцевості.
На початку свого виникнення перші поселення раковлян зафіксовані на схилі невеликого горба біля гори Маковиці. В цих хатах проживав рід Клинів. Тому і по сьогодні цей схил горба називають Клинами. Пізніше люди почали заселяти підвищену місцевість на схід від попереднього поселення. Хати були дерев'яними, під соломою з малими вікнами.
Ніби й невеличке село Раково, а в ньому є чотири дуже гарні вулиці. Найменша з наш - Центральна, яка сполучає маленьке, але дуже привабливе своїми стародавніми звичаями наше село і районний центр, місто, назва якого Перечин. Від вулиці Центральної перпендикулярно на південь відгалуджуються три вулиці: Шевченка, Миру та Вакарова. Ці вулиці з'єднуються провулками, які переплітаються, мов павутиння.
Вивчаючи фольклор лемків Ф. Кшесса віднісся до місцевості в долині річки Тур’ї з особливою цікавістю. Найбільшу увагу вченого привернуло село Раково, в якому він зупинився найдовше. Він вивчав побут селян, захоплювався усним поетичним фольклором, побував на вечірках (вечорнипях), прислухався до пісень. Велику допомогу організації співаків та зібранні пісенного матеріалу напав досліцнишві місцевий вчитель Іван Крайник. Жінки та дівчата співали з великим задоволенням, а потім слухали свій спів, записаний на фонограмі.
Серед 83-х мелодій, 101 тексту, записаних у Ракові, є обрядові і побутові пісні, які вміщені у збірникові "Народні пісні Підкарпатської Русі". Також вказано паспортизацію пісень (від кого пісні записані): Крайник Іван, Ляховець Ганна, Мишко Юлія, Попадинець Юлія, Стегура Марія, Малеш Марія, Ігнатик Юлія, Краб Катерина, Ігнатик Василь.
На основі підтверджених наукових досліджень Ф. Колесст, Тур'янську долину, зокрема с. Раково, слід вважати центром культури, побуту, музичного фольклору та художнього мистецтва. У щоденнику П. Тичини є запис датований травнем 1945 року: "Заходили до школи села Раково. Учитель - Степан Прокіп і його 4-річна Ксеня". Степан Прокіп вчителював у Ракові, його згадують і понині. Він був душею вчительського колективу, знав багато пісень, мав приємний голос, грав на скрипці, мандоліні.
